Резонансна справа замаху на журналіста перетворюється на «висяк»!

В ніч на 12 травня, близько 12 години люди у камуфляжі та балаклавах проникли у мою квартиру та намагалися мене, журналіста Сергія Левитаненка, вбити.

Коли їм це не вдалося, вони поцупили 4 флешки, жорсткий диск комп’ютера, та мій мобільний телефон.

Потім підпалили мою квартиру, аби знищити ті носії інформації, які не встигли знайти. Часу в них було обмаль, я міг добігти до мобільного і викликати міліцію. Одна частина невідбувшихся вбивць переслідувала мене, а друга, тим часом, робила обшук у квартирі.

У міліції завели дві кримінальні справи. Перша по нанесенню мені тілесних ушкоджень, друга — по підпалу квартири.

З тих пір, як ці справи були відкриті, минуло вже два місяці.

Я свідомо нічого не писав про роботу котовських міліціянтів. Ніколи, і в цьому випадку тим більш.

Бо знаю, що наряду з людьми нечесними у Котовському райвідділку працює багато чесних хлопців і дівчат. Я не хотів, аби вони потрапили під одну гребінку. Я давав цим хлопцям та дівчатам шанс довести свою чесність та професійність.

До того ж розраховував, що ті зірки, які можуть впасти на їхні погони у разі розкриття резонансної справи, переважать для них той тиск, що на них чиниться та інші спокуси.

І ось нещодавно, із своїх джерел у відділку, я взнав, що міліціянти вважають справу занадто складною для розкриття, майже не дають їй шансів на успіх.

Тобто це буде черговий «висяк»! Який, коли резонанс зійде, тихенько поховають.

Як зробили з усіма іншими кримінальними справами, пов’язаними з моєю журналістською діяльністю!

Нагадаю, що у липні 2013 року депутат-регіонал Наталія Войцеховська погрожувала мені вбивством. По моїй заяві було відкрите кримінальне провадження. Ніяких слідчих дій не проводилося, слідчий навіть не побував на місці події. Обмежився поясненнями депутата-регіонала Войцеховської та депутата-регіонала Плахотного, і закрив справу на початку вересня 2013 року.

Про що мені довго не повідомляли. Офіційне повідомлення я отримав лише у березні на прийомі у зама по слідству обласного управління МВС.

Суд у депутата-регіонала Войцеховської я виграв. Суд вирішив, що гідності депутатки-регіоналки я не ображав, а, відповідно, говорив правду.

Справу не поновлено, хоча я міліціянтів до цього закликав.

У лютому 2014 року на мене напали «тітушки»з числа колишніх міліціянтів, коли я знімав від’їзд котовських міліціянтів на Антимайдан. Відео зафіксувало напад, до того ж він відбувався на очах начальника слідства Сергія Чепіля.

Слідчий Мораренко, після того як прийняв заяву, не знайшов змоги зі мною жодного разу зустрітися. Хоча я неодноразово телефонував йому й пропонував допомогу. Він просто тихенько закрив цю справу, знову ж таки не повідомивши мене ані офіційно, ані неофіційно.

Вже коли справа була закрита, він мені розповідав, що слідчі дії ведуться і ми обов’язково зустрінемося, аби їх форсувати.

4 квітня 2014 року на мене, журналіста Сергія Левитаненка, напали 70 депутатів-регіоналів. Там були депутати районної та міськради, голови селищних рад району. Мене побили, намагалися знищити мою відеокамеру. Було заведене кримінальне провадження по моїй заяві. Усі відео та фото докази я надав слідству. Ну куди вже більше! Що ще потрібно, аби довести справу до суду?

Більше по справі я зі слідчим не спілкувався, хоча ми неодноразово домовлялися про зустріччю. Але вона, не за моєї вини, постійно переносилася. Й так і не відбулася.

У якому стані знаходиться справа — я не знаю.

І ось фінал! Напад на мене у моїй квартирі із намаганням вбити!

Може він стався тому, що усі попередні справи закривалися, і нападники відчували, що лишаться безкарними?!!!

Я завжди казав, котовським міліціянтам, що не можна бити та вбивати журналістів, що не можна зривати погони з міліціонерів! Це має каратися!

Бо ми робимо одну справу: захищаємо громадянське суспільство! Вони у межах своїх повноважень, журналісти своїм чином!

Ми й ви — на захисті справедливості!

Але коли я взнав, що справи по нанесенню мені тілесних ушкоджень та підпалу мого житла ризикують перетворитися на «висяки», я вважаю за доцільне проінформувати суспільство, чому ці справи розкрити дуже легко, і які докладаються зусилля з боку деяких правоохоронців, аби ці справи поховати!

Перше, я отримав інформацію, що на пожежників чиниться тиск, аби вони дали невигідне для мене висновки експертизи. Хочуть усе банально звести до самозапалення через замикання електропроводки.

Але електропроводка після пожежі працює і в мене є висновки кваліфікованих електриків, що замикання не було.

Також слідчі можуть прийти у мою квартиру і побачити на підлозі два осередки запалення. Перший у районі дивану, де лежали мої судові документи та документи по журналістських розслідуваннях, які я вів. Другий у районі письмового столу, якраз де стояв системний блок комп’ютера.

Швидше за усе були кинуті дві пляшки з «коктейлями Молотова». Автор, який провів три місяці на Євромайдані знає цю субстанцію попелу, я звернув на це увагу коли прибирав згоріле.

Також хочу звернути увагу, що напад відбувся приблизно о 12 ночі. Багато мешканців нашого мікрорайону й мого будинку ще не спали. Й не помітити 7 чи 8 людей у камуфляжній формі вони просто не могли, як і ті дві машини на яких вони під’їхали.

Під час моєї бійки з нападниками стояв гучний галас. Багато хто міг звернути на це увагу й побачити людей у дворі біля під’їзду.А частина нападників стояла там. Частина в освітленому під’їзді.

Я живу у 40-тисячному місті. Тут приховати щось подібне у якому брала участь така кількість людей — просто не можливо! Це ж не мегаполіс! Не Київ, не Одеса!

Чи можна приховати тільки від міліції? Яка має своїх агентів в усіх прошарках містян, тому числі і серед кримінальників, і серед місцевих сепаратистів! Що вони теж нічого не чули?

Мій викрадений телефон працював після викрадення ще 18 годин! Невже неможливо було встановити його місцезнаходження?

Невже не можна встановити з яких телефонів і на які були здійснені дзвінки в цей час в районі мого під’їзду та моєї квартири? А вони були, бо серед нападників був переполох, і вони мали телефонувати «старшим товаришам».

Ці люди прийшли двома групками, від своїх машин, що залишилися трохи на віддалі, після цього вони тікали до них — невже їх ніхто не бачив?

А відомий у місті «бусик» неподалік бачили декотрі люди. Тільки вони ніколи не підуть свідчити у міліцію, бо не вірять їй! Бо це четверта справа нападу на журналіста Сергія Левитаненка, і при попередні благополучно поховані!

Спочатку я думав, що підпал — то помста мені за мою журналістську діяльність, а потім зрозумів: хотіли знищити ту інформацію, що не встигли знайти.

Нападники думали, що я сплю. Хотіли мене катувати, «зняти» інформацію, а потім вбити. Бо я міг не впізнати виконавців у камуфляжі та балаклавах, але організатора, не виконавцям ж проводити допит!, я не міг би не впізнати!

Тепер я впевнений, що балаклави були одягнені не для приховування зовнішності, а були елементом залякування! Мене все-одно мали вбити, навіщо ж тоді приховувати зовнішність?

І я, дійсно, спав, прокинувся, коли побачив нападника на підвіконні! Але ж, панове міліціянти, хтось «навів» їх, доклавши, що у моїй квартирі вже дві години немає рухів і що вікно відчинене! Невже так важко, хоча б окреслити коло можливих «наводчиків» та попрацювати по них?

У кав’ярнях люди відверто називають виконавців нападу на мене, кажуть, що одного з них вже «закатали у асфальт».

Так само називають організаторів. Усі знають, а міліція не знає і доказів знайти не може!

От я й думаю, що це — непрофесіоналізм, чи тиск котовських «сильних світа цього» переважив бажання заробити дивіденди на розкритті резонансної справи перед «справжнім міліціонером і генералом» який очолює обласну міліцію?

Генерали приходять і уходять, а з бандитами жити?

Так тоді наше місто, в якому ростуть ваші діти, ніколи не зміниться! І атмосфера страху, терору й безкарності пануватиме в ньому вічно!

Думаєте, вбережете ваших дітей за власними широким спинами, а інші хай самі викручуються?

Також я розчарований місцевим котовським осередком СБУ! Я впевнений, що вони багато знають по цій справі, якщо не усе!, але допомогти міліції не хочуть.

Я завжди вважав СБУ — найпатріотичнішою спецслужбою країни. Зараз я бачу, що їхні  корпоративні інтереси переважають служінню країні. Вони просто рятують честь мундиру, оскільки у нападі на мене був задіяний один з їхніх агентів, чи співробітників, хто їх там розбере!

Але ж ця людина підставила вас!

Замах на журналіста-патріота не такий важливий, як рятування пройдисвіта?!

На мої звернення до СБУ вони відбуваються формальними відмовами.

До того ж певні працівники поширюють про мене по місту різні плітки, не знаю за власною ініціативою, чи по прямій вказівці.

Я не думаю, що котовській міліції, при бажанні, важко розкрити цю справу, трохи винахідливості й усе! Ну й сміливості і політичної волі!

Для мене принципово, аби ця справа була розкрита! А не стала черговим «висяком»! Аби у нашому місті трохи зрушило!

Сергій Левитаненко

Обозреватель

http://obozrevatel.com/author-column/30971-rezonansna-sprava-zamahu-na-zhurnalista-peretvoryuetsya-na-visyak.htm

Котовські шакали почали топити тонучого губернатора

Як відомо, зараз за владу в Котовську змагаються кілька груп, які, здебільшого, складаються з

місцевих бариг. Більше того, вразливе становище в Україні ці бариги намагаються використати в своїх корисних ігрищах.

Так сталося, хоча й зовсім абсурдно, що представниками Петра Порошенка в Котовську себе оголосили люди, які все життя намагалися втопити все, що хоч якимось чином пов”язано з Україною. Очолює цю групу місцевий підприємець Тетяна Панепалюк, яка ще донедавна змогла безперешкодно, при владі регіоналів вести свій бізнес, формально перебуваючи в “Нашій Україні”.

Дехто стверджує, що ця політична дама всіляко допомагала Майдану, передавала туди гроші й їжу. Але, достеменно відомо те, що люди її нової команди так само допомогали Антимайдану, а дехто навіть їздив у Маріїнський парк Києва, щоби не допустити відставки Януковича.

Звісно про цю житрожопу схему розкладати яйця по різних кошиках дізналися ті, хто мав це дізнатися — люди в оточенні сьогоднішнього голови Одеської обласної державної адміністрації Ігоря Палиці. Про реакцію губернатора говорити не варто. Відомо лише те, що в Одесі цій команді показали середній палець.

Однак, і котовські бариги не забарилися з відповіддю. Тепер вони розповсюджують по Котовську чутки й легенди про те, що Палиця ледь не підзаборний алкоголік, нічого не робить, а лише бухає зі своїм патроном Коломойськім в Одесі в одному з пляжних клубів.

Джерела Тіньової мерії підтверджують, Коломойський справді приїздив в Одесу, але десь місяць тому. Спільних п”янок у нього з Палицею не було, а ось зустріч з активом — була і туди навмисно не запрошували котовських пройдисвітів.

Але ця історія ще не завершена. Знаючи, що на заміну Палиці розглядають двох політичних гравців — Олексія Гончаренка й Едуарда Гурвіца, ми поспілкувалися з людьми з команд кожного з кандидатів. Як з”ясувалося, кандидатів в районні адміністрації по Котовску вже обрано і вони як раз і представляють контру котовським баригам.

Як говорять обізнані люди, владу в Котовську віддадуть людям Леоніда Клімова за його лояльну роботу у Верховній Раді України. Віддадуть ненадовго, до кінця жовтня. Але цього часу цим людям буде достатньо, аби знищити в Котовську нову армаду пристосуванців.

За останньою інформацію, Палиця вже полишив Одесу, а призначений на посаду губернатора Гончаренко очікує офіційного представлення. Саме до Гончаренко потрібні люди вже донесли інформацію, яка остаточно зруйнує плани котовських бариг.

А що ви собі думали, стоячи в Маріїнці?


В Котовске школу переоборудуют в секс-шоп

Не секрет ни от кого, что все, что можно было украсть в Котовске — уже украли. На сегодня мы поговорим о поселке сахарного завода. Казалось бы, зачем барыгам то, что осталось от гиганта пищевой промышленности Советского Союза? Металлолом режут втихую за заводским забором, заставляя тяжело вдыхать тех, кто строил этот завод или отдал на его работе лучшие годы… Но, туда доступ закрыт. Режут его на металл те, кто его не строил и не имеет представления о технологических особенностях сладкого производства.

Но, как то незаметно, под смирительное равнодушие жителей поселка в частные руки перетекло все то, что украшало жилмассив.

Совсем недавно воротилы срезали на тот же металлолом «чертова колесо». Видать, не хотелось предпринимателю, превратившему бывшую детскую площадку с аттракционами в наливайку обслуживать колесо обозрение. Рыночные реалии продиктовали приказ — уничтожить!

Ушел к городу и Дом культуры. Пока коммунисты с комсомольцами местного разлива угробили строительство Дворца культуры в центре города, отдав его территорию на потурание барыгам, в городе возник закономерный вопрос, где взять Дом культуры?

Городской, тот который был напротив железнодорожного вокзала — рухнул от старости. Железнодорожный — символ захватнической политики большевистского режима — обветшал вместе с бульваром. Гарнизонный дом офицеров тогда еще не спешили отдать барыгам. Методом исключения — забрали поселковый.

И вот, барыгам срочно потребовалось еще что-то украсть там, где все уже было украдено.

Депутат Войцеховская вдруг предложила перевести деток из барака, что зовется восьмой школой — в уютные и просторные, а главное — пустеющие помещения школы-интерната. Казалось бы — какое благородство… Но, хорошими поступками сами знаете куда вымощены дороги… Изучая работу Войцеховской, можно смело утверждать, что ни забота о людях движет этой депутатшей, а забота о собственном кармане.

Вспомните, куда, под ее чутким руководством делась прекрасная баня поселка сахарного завода, как она под свою шаражку перегородила улицы и отобрала то, что ей не принадлежит.

Стоит ли надеяться, что Войцеховская в освободившемся бараке расселит нуждающихся людей? Конечно же нет. Что здесь будет? Сауна? Джакузи? Солярий? Салон красоты? А может публичный дом или секс-шоп? Или очередное поместье для нужного депутатше прокурора?

Так получилось, что депутат Войцеховская за историю своей карьеры превратилась в такую себе барыню, которая воспринимает украденное у народа — своей вотчиной, а самих горожан, которые выросли и родились, в отличие от нее в этом городе — своими крепостными.

К сожалению, местные правоохранительные органы давно закрывают глаза на деятельность Войцеховской и возглавляемое ею ЧП «НА-Добробут». Жителям поселка сахарного завода нетерпелось бы узнать, каким образом город отдал в ее концессию управление многоквартирными домами, с чего калькулируются тарифы на обслуживание домов в этом районе, какова прибыль ее ЧП за счет котовчан. Однако, вместо ответов на эти вопросы, общественность получает лишь скандалы с именем этой депутатши.

Теперь наш вопрос сформулирован для городских властей и силовых органов более чем конкретно: для чего Войцеховской понадобилось помещение восьмой школы?

Только после ответа на этот вопрос можно что-то думать с переселением учеников.

И последнее. Новая Административно-территориальная реформа от Порошенко предполагает слияние с Котовском села Куяльник, который граничит вплотную с поселком сахарного завода. Вполне возможно, что часть куяльницких детей перейдет в восьмую школу, в случае предоставления ей 3-й степени обучения. Тогда старые помещения могли бы использоваться для младших классов.

Ну, или хотя-бы для создания муниципальной художественной школы. Но, зная любовь к прекрасному от депутатши Войцеховской, осмелимся предположить, что на месте школы будет секс-шоп.

Український народ починає петрати про Петра

«…Ота одвічна українська туга:
На обрії несправжні кораблі.
Той смуток не впряжеш в старого плуга…»
Сергій Левитаненко

Існує думка, що в історії трагедія повторюється завжди у вигляді фарсу.

Ну жанрова різноманітність однакових подій, якщо вони не викликають людських жертв, то справа професійних критиків та об’їдки для політологів.

А ось у вигляді чого в українській пекучій історії повторюється фарс?

Якщо швидка втрата рейтингу Віктора Ющенка після обрання президентом виглядала для українського народу як трагедія, то не менш стрімка втрата рейтингу Віктором Януковичем — вже як фарс!

Фарс знову обернеться трагедією, чи піде далі і втілиться у повний розстріл української державності?v

Якщо Ющенка привело до влади очарування, то Януковича — розчарування. Порошенка — очарування Європою, розчарування у Тимошенко та безвихідність. Коли у нації пальці на горлі — не до естетичних вподобань чи аналітичних міркувань, Схід і Захід обнімаються і голосують однаково.

Якщо електорат Ющенка і електорат Януковича обирали їх за принципом «свій-чужий», то в Порошенка в Україні немає електорату! Його обрали як рятувальника.

Подобається тобі рятувальник чи ні — не суть важливо. Його обирають заради функції.

Тому Петру Порошенку не варто розраховувати на народну любов чи довготривалу довіру.

Тим більш уповати на легітимність — приклад попереднього президента Януковича довів, що для українського народу вона нічого не варта.

Ми не настільки європейці, аби шанувати протокол.

Ми, як виявилось дуже сильно козаки, а в козацькій демократії будь-який папір, на якому не написаний лист турецькому султану, то лише папірець для підтирки.

Те, що відбувається з рейтингом Петра Порошенка не може не лякати! Сізіфів труд по підняттю його вгору не убезпечив від стрімкого падіння вниз.

Не помічати стрімкої втрати народної довіри до діючого президента можуть тільки хитро зашорені європейці та «регіональні» штабісти Петра Порошенка, які заняті звичним дерибаном на місцях.

Український народ сильно розчаровується в Петрові Порошенкові. Він не виконує своїх обіцянок!

Обіцяв за тиждень закінчити АТО безумовною та повною перемогою. Натомість веде перемовини з терористами і таким чином легалізує їх як, начебто, сторону громадянського конфлікту!

Та ми викликали рятівника! Коли нас треба негайно рятувати, нам не потрібні послуги психолога, який заспокоїть нас! Нам не потрібно аби цей психолог вислухав і протилежну сторону, яка, начебто, теж має право на свою думку стосовно тої біди, у яку нас втягнули.

Ми обирали воїна, який розжене усю цю нечисть на українському Донбасі, і поверне у лоно Неньки український Крим.

Тому серед українців все голосніше точаться розмови про Третій Майдан.

Те, що хтось в нього не вірить, чи думає, що народ не готовий до нього, — хай згадає, як виник Другий Майдан!

За три роки правління режим Януковича дістав усіх! Але Майдан не міг виникнути під неконструктивним гаслом «Януковича — геть!» Дочекалися конструктивного «Хочемо в Європу!» — і спалахнуло!

Але ж усі розуміли, що «Хочемо в Європу!» і «Януковича — геть!» — речі тотожні! Бо за європейськими правилами Янукович ніколи вдруге не переобереться в президентське крісло!

«Ти нам збрехав!» — гасло не конструктивне. Так ось, як тільки з’явиться конструктивне гасло, або хтось із доброзичливців допоможе його народити, в Україні багато креативних хлопців, — Третій Майдан спалахне миттєво. І набере таких обертів, які Другому Майдану і не снилися! Благо, досвід вже є, і злість не зникла.

Так чому ж падіння рейтингу Петра Порошенка так лякає автора?

Через думку, винесену на початок статті.

Український народ починає петрати про Петра, що він такий же несправжній, як і його попередники, що він сьорбав з того ж корита, що приводить до влади «старі» кадри, що набили оскомину.

З одного боку, ця оскомина вкупі з розумінням — позитивна. Не очаровуйся — не розчаруєшся! Здійснили Революцію, аби привести до влади олігарха!

Народ почав розуміти, що він у театрі лише глядач, і зміна декорацій, аж ніяк не впливає на хід вистави.

З іншого боку розчарування, яке може стати останньою каплею не тільки для існування української політтусовки, може зробити Третій Майдан хоча й очистительним, але дуже кривавим!

Але якщо вони не хочуть реально ділитися владою з народом, то хто їх вбереже?

П.С. А сакральна борменталівська фраза «Так других же нет!» не працює як технологія вже з часів Другого Майдану!

Сергій Левітаненко для ГЛАВКОМ

В Котовске у террористов есть серьезное лобби

Казалось бы, откуда в Котовске любители Путина? Ведь согласно демографическим исследованиям, подавляющее большинство в Котовске составляют этнические украинцы, относительное большинство которых являются носителями местного диалекта украинского языка.

Но, как известно, украинцы — нация работяг. Среднестатистический украинец — работник физического или умственного труда. Более того, при всем наборе недостатков и пороков, украинцы никогда не отличались склонностью к предательству.

Тем не менее, многие в городе давно уже заняты подрывной работой против Украины. Долгие годы в городе существовала ультранацистская пророссийская организация «СКМ», действующая под опекой ПСПУ Витренко. А недавно в Котовске плотно обосновались боевики «Украинского выбора».

Лидер этой организации Виктор Медведчук известен не только, как палач гения украинского народа Василя Стуса, но и как казнокрад и символ коррупции в эпоху президентства Леонида Кучмы.

Уже в то время в Котовске, под вывеской СДПУ (о), возглавляемой Медведчуком, стало зарождаться некое парамасонское братство, объединенное языческой формой черносотенского неонацизма, умело спрятаной под личину православного фундаментализма.

Сейчас, по нашим сведениям, именно эти «православные» масоны проникли в некоторые политические элиты города и пытаются дестабилизировать ситуацию в Котовске.

Последней их инициативой стала попытка привести в Котовск батальон беженцев из Донецка и Луганска. Казалось бы — миловидный предлог, продиктованный милосердием и заботой о тех, кому судьба уготовила жизнь в зоне боевых действий.

Однако, тот факт, что террористов от «ДНР» и «ЛНР» на переговорах с украинской властью представляет Виктор Медведчук — окончательно срывает маски.

Вопрос остается только в том, в каком гараже, подвале, сарае или офисе в Котовске уже подготовлено российское оружие, которое быстро раздадут беженцам-боевикам.

Но ответить на него придется спецслужбам и милиции.

Владу в Котовську «тролять» пройдисвіти

Опозиція в Україні часто-густо не відповідає своєму визначенню в світовій практиці. У нас опозиція в основному — це вичікування певного моменту, аби одна політично-олігархічна система змінила іншу. При цьому не викладається певних схем зміни суспільного ладу або докорінних економічних перетворень.

В Котовску за весь час існування в період Незалежності України (а до цього і поготів) опозиції в місті не було. Багато людей, які фіктивно виконували роль активу певних політичних сил — займалися двома речами: відмивали партійні гроші і шукали шляхи порозуміння з місцевою владою.

Дехто з місцевих політиканів навіть примудрився створити навколо себе образ революційного борця з мером Івановим, але, як виявилося — виконував дуже хитро продуману роль, яка не те щоб не розхитала приклеїне до дупи мера крісло, але ще більше підсилило владу в місті.

В справі опозиційної боротьби, за весь передЄвромайданний час, на ниві контролю влади та реальної боротьби з самодержавством певного успіху досягла лише купка підприємців, яка полоскотала нерви меру, забравши в нього додаткові надбавки, та піднявши хвилю протесту проти самоуправства і корупційної машини на центральному ринку.

Але чи достатньо цього всього, аби якісно змінити життя в Котовську?

Звичайно, що ні.

Тіньова мерія Котовська пропонує не лише зміну коліру фасада міської влади, але й зміну системи важелів-противаг, що зробило б життя в місті комфортним і відповідним до європейської приналежності нашого міста.

Такі перетворення з успіхом зробили у Вінниці, в приморських містах Одещини, в багатьох інших населених пунктах України.

Що для цього треба?

1. Не красти,

2. Не брехати,

3. Думати не про себе, а про людей.

Чи можна сподіватися на те, що люди, які крали весь цей час і несподівано оголосили себе першими опозиціонерами в місті здатні на ці докорінні зміни в нашому місті? Певно що ні.

Не варто забувати й те, що самі ці люди стоять за важкою суспільно-політичною ситуацією, яка склалася в нашому місті. Саме вони, в гонитві за «довгою копійчиною» зруйнували недобудований Палац культури. Тим самим, ці горе-опозиціонери не просто відібрали у містян право на культурний відпочинок, але й, фактично, викінули молодь в тенети наркоманії та компьютерної залежності.

Подивіться на ці «курники» по місту. Чи вірите ви, що там заробляють засоби на існування проті підприємці, які заради того, щоби побудувати ці «курники» прошли сім кіл пекла бюрократичного апарату? Звісно ні, всі своєї проблеми вони вирішували через «рєшал», які сьогодні називають себе опозиціонерами і лають мера, якого вони й породили.

Говорити можна дуже багато, але спитайте самі себе, ким ви були в Котовську до «епохи приватизації»? Невже підприємцями-спекулянтами, мінялами чи водіями маршруток?

Хто вбив у місті промисловість? Чи ви не їсте цуко або ковбасу, не п»єте молоко, або вино, горілку, або лимонад? не їсте тістечка? Куди подівся наш м»ясокомбінат чи цукровий завод? Ремзавод чи кондитерська фабрика? Чому замість Палацу культури ви травитеся випарами АЗС в центрі міста?

Спитайте у опозиціонерів — тих, хто так самозакохано йде проти влади, щоби стати владою ще гіршою, ніж є сьогодні.

Ми розуміємо, що вкрадене вже не повернути, але в місті, як не дивно, є що ще красти. Можливо, ви не помітите, як в казармах війскової частини з»явиться черговий ресторанчик, або генделик з тістечками від опозиціонерів. І не дивуйтеся, що саме зараз на Донбасі гинуть люди? Ці опозиціонери заради розширення свого бізнеса залюбки підуть навіть на закупку 5 «броніків» перед купою відеокамер, аби повністю відповідати тим, про кого в Євангелії написано «вовки в овечій шкірі».

Ми пропонуємо в першу чергу ДУМАТИ: кому це потрібно, задля чого, і що ви матимете в решті.

Якщо котовчани навчаться думати мізками, а не шлунком, гречкою або вухами — ніхто нас не здолає!

Слава Україні!