Интернационал котовских рагулей

Не так давно, в самом начале 90-х, музыкальную тусовку Москвы потрясла новость: лидер Гражданской обороны Егор Летов созвал непривычный для уха тогда еще советского человека проект «Егор и Опизденевшие». Это потом уже были «Сектор газа», «Мальчишник», «Хуй забей!» и «Красная плесень». Но тогда, такого откровенного хамства никто не ожидал. Действительно, опизденевшие — говорили о них гомосоветикусы-моралисты, тайком в плеерах слушая правду жизни.

Вот хочется в этот творческий понедельник немного расслабиться.

Представляем себе человека на мопеде, в фуражке прапорщика, наворачивающего круги вокруг фонтанчика с ажурными амурчиками, с раскладкой никому не нужных железяк с авторынка в авоське…. Такой себе собирательный образ действительно опизденевшего рагуля…

И тут включаем «Иван Говнов» от еще одного опизденевшего. И понимаем, что все эти рагульские черти — это и есть Иваны Говновы, только в худшем из образов. Да и образ такой они взрастили себе сами. Кто же им виноват, что они такие опизденевшие да убогие?




 

Чому Котовськ не хоче позбавитись рагульських тенет?

Багато тих наших земляків, у яких ще не атрофувався мозок питають, а чому ми досі живемо в совку і жодним чином не будуємо навколо себе свою державу? Чому, попри всі бурхливі події в нашій країні — ми так собі і сидимо в крайній хаті та тішимося з того, як у сосіда горить стріха?

Відповідь проста: на сьогоднішній день багато хто з нас, опиняючись перед вибором, чи стати гайдамакою, чи залишитись свинею у звичному болоті — обирає останнє.


Здавалося б, не так давно, ще наші дідусі чи навіть наші батьки разом будували собі хати, допомагали один одному, співчували чужому горю та раділи чужому щастю. Але совок зробив свою справу.

Солідарне суспільство ніколи собі не дозволить терпіти й бути рабами. “Свій до свого по своє!” — це гасло Степана Бандери та життєвий принцип воїнів-лицарів УПА дозволили нашим партизанам протриматися в боротьбі з совєтами до початку 60-х років, тобто майже 15 років після закінчення війни. Секрет такого успіху — повна підтримка населенням своїх.

Насправді — це найкраща риса українців допомагати своїм у важку годину. Саме це принесло наснагу Іванові Гонті під час Коліївщини, Богданові Хмельницькому у визвольних змаганнях, УПА чи на всіх Майданах.


Щоправда, мусимо ще зважати на надмірну толерантність українців. Через те, що ми завжди давали змогу жити посеред нас зрадникам програв Іван Мазепа, Нестор Махно та Симон Петлюра, врешті — переміг, хоч і не на довго, Янукович.

Саме тому, що ми віримо у всепереможність добра — не помічаємо, що посеред нас не лише Христос, який береже наш народ тисячоліттями від диявола, а й виростають чорти, типу таких, які зараз зраджують своїм пращурам на Донбасі і вбивають кращих серед нас — захисників Вітчизни.

Здавалося, б в такий момент ми мали б згуртуватися в допомозі нашій владі очистити нашу землю від ворога, але все це дуже патетично.

Погляньмо в наше місто. Чи багато серед нас таких, хто всім своїм серцем, всією своєю душею вболюває за наш народ і нашу землю? Десятки людей, чи може одиниці? А що ж робить решта? Решті все одно… Решта не відчуває власної крові, не хоче навіть і думати про те, щоб зробити особисто для перемоги добра над злом, як звільнити світ від Гітлера 21 століття.


Ну скільки в наших подвір’ях, чи на наших балконах прапорів? Шкода грошей, чи все ж таки не відчуваємо власний зв’язок з землею, яку топчемо й яка нас годує?

У вас немає гідних провідників? Неправда! У вас просто немає віри в перемогу. Ви — свині, які тільки но чекають, коли ваш новий господар навалить вам повне стойло недоїдків, аби за деякий час вас зарізати і вже вашими залишками годувати нових свиней. Мабуть недарма багатьох українців поляки називали pies krwi — собача кров, а москалі — телятами. Та тому що ви самі хотіли бути покірним телятком, послужливим песиком, або просто свинею, яка там де їсть там і сере, байдуже чекаючи на свою смерть.


Не москалі, а ви ненавиділи все життя бандерівців, бо ті покладали свої життя на Україну, це ви глузували з голодомору тільки тому, що так хотіли ваші “старші брати”, а не тому, що через голод ваші родичі пухли по всій Україні… Це ви ненавиділи петлюрівців, бо ті не хотіли віддавати вашу землю і віру на потуру сатаністам-комунякам. Ви зневажали рухманів та західняків, які принесли вашим дітям шанс у вигляді Незалежності. Врешті — це ви зі слиною захищали крадені у вас золоті батони й унітази Януковича і ненавиділи Майдани, бо там сучасні козаки з гайдамаками гинули за те, щоби українці зі свиней знову навернулися б в козаки.


Пам”ятаєте у Шевченка: Один козак на мільйон свинопасів? Так ось тепер — один свинопас на мільйон свиней і ні як інакше. Деградація досягла апогею. І не за умов радянської окупації, а зараз, маючи за плечима два десятки з гаком років власної незалежності.

Так, і в нашому місті живуть козаки-гайдамаки, ідеалісти, які впевнені в тому, що вони на правильному шляху. Їх б”ють, їм палять квартири, проти них організовують травлю, але вони змагаються. Змагаються за всіх нас разом і за кожного з нас.

Так робив Роман Шухевич, якого кілька поколінь бандерівців вважали останнім гайдамакою. Так робили Лук”яненко з Чорноволом, Анатолій Лупиніс і Джохар Дудаєв.


Але що вам з того, поки ви в оборі чекаєте власної смерті, щоби знову догодити своїм господарам.

В історії нашої цивілізації було багато прикладів того, як невеличкі групи лицарів-ідеалістів руйнували цілі імперії. Христос зміг проповіддю й подвигом зруйнувати фарисейський світ єврейської цивілізації і Римську імперію. Святослав зміг силою зруйнувати Хазарьский каганат. Мартін Лютер Кінг переміг американський расизм. Генерал де-Голь переміг Гітлера. Папа Іван Павло ІІ — Радянський Союз…

Ми маємо не наслідувати чин Жани д”Арк або Робесп”єра, ми маємо йти власним шляхом, аби перемогти зло.

Але погодьтеся, свині не роблять історію. Історію роблять лицарі! Вибирайте зараз, ви на війну чи у зрадники за ради нового мопеда чи нового місця в стойлі?

Не вкрадене щастя

Колись в Котовську було кіно. Хоч яке. Чи то в “горкіно” — конотеатрі імені Котовського, чи то у “Вітамінці” — барі під “Молодьожкою” на Черемушках, де крутили відеокасети з репертуаром — від бесмертного “Тома і Джері” — до найдивовижнішої порнухи.

Але і все це у нас з вами поцупили.

Ви бачите, як повз ваші вікна пройшов наркоман з праскою, яку щойно виніз із дому заради копійчини на чергову дозу у цигана, або відчуваєте, як з-за гаражів долітає ледь відчутний запах “ганджубасу”? Це молодь сама себе розважає як може.

Но не знайшовся в місті підприємець, хто відтворив би “горкіно”, аби молодь збирала гроші не на “дурь”, а на останній фільм у 3d форматі.

Щастя воно таке. Якщо людина хоче сінтетичного кайфу, їй не затьмариш розум фільмом, або боулінгом чи страйкболом (цього також в Котовську немає) — він шукає палену бадягу або цигана з ширкою.

Але не всі ж таки…

Серед небагаточислених радощів для молоді Котовська: шутер “Гоп-стоп”, стратегія “Украл — выпил — в тюрьму”, або «Джентельмены удачи-3», єкшн «Страх и ненависть в Котовске» або ж, на худий кінець якісь сіквел боротьби з сусідами “Кайдашева сім”я”. Єдине, чим пишається наше місті це культурно-колгоспний карнавал до Дня міста, який давно вже вижив з розуму і вдається на конкурс масової попойки.

Огидно від всього цього хоча б тому, що ніхто з нинішніх еліт, котра рветься до влади не пропонує соціальних змін у місті.

Олігарх Порошенко у Вінниці, прибравши до рук місцеву кондитерську фабрику, поруч з нею, на Південному Бузі створив найдивовижніший в Європі світло-музичний фонтан. В Котовську також прибрали до лап кондитерську фабрику, запропонувавши містянам колгоспний алко-відпочинок під ажурним та недолугим фонтаном з амурчиками. Відсутність смаку тут дорівнює депресії. І чим більше такого в Котовську — тим жалюгідніше стає.

Розумні, вже сформовані в психічному сенсі люди знайдуть для себе розваги: сядуть грати в шахи в альтанці біла підїзду, або там само закурять кальян, або поговорять про Шопенглера та Подерев”янського… А що робити молодим, з яких так і лізуть емоції з гормонами?

Цікаво, а що буде потім, коли підросте друге покоління людей, які не бачили кінотеатрів в Котовску, або не знають, що розташовано в двоповерховій будівлі на розі 50-років Жовтня і Петровського… Вони будуть тільки кайфувати і красти, аби заробити собі на кайф… Робити вони будуть те саме, що робили їхні батьки, які також не знали відповіді на ці запитання.

А у нас поки що все дуже добре. У нас є спогади і про кінотеатр і про “чортове колесо” на цукровому і про “вітамінку” на Черемушках і про шахово-шашковий клуб…

Бо колись ми мріяли не про минуле, а про проект нового будинку культури на місці старого ремзаводу біля готелю “Котовськ”, який прибрала собі митниця, мріяли про власну “Софієвку” в лісі під Черемушками, про місто, в якому хочеться жити, а не містечко, яке всі намагаються покинути.


Занимательный антифашизм

Главный лозунг мирового антифашистского и украинского национально-освободительного движения стал модным брендом.

Мовитоном, или не комильфо стали многие псевдосоцалистические лозунги мирового антиглобализма и перед простыми украинскими тегами «ПТН-ПНХ».

Хотя, к чему все это?

Да хотя бы потому, что еще вчера эти самые люди, которые без тени смущения в Котовске собирали за крошки золотого батона Януковича целые делегации на столичный антимайдан, где под бело-голубыми тряпками Партии регионов оптом и в розницу продавали собственное тело тому самому Путину.

В Котовске примеров такого «преображения» — пруд пруди. Вот хотя бы тебе алчноя дамочка, заработавшая причинным местом себе теплое креслице в ЖЭКЕ поселка сахарного завода. Или «писака» местных блогов, облизывающая самые срамные места у регионалов… Да хоть там кто… Все они теперь самопровозглашенные антифашисты бригады «ПТН-ПНХ» из недр самых глубоких и замусоренных рып Котовска.

Казалось бы, ошибок не делает тот, кто ничего не делает. Вот только вся беда, что это мудрость, а мудрость к совершенно глупым людишкам не применима, она с ними антагонирует, хоть ты тресни.

Зачем таким людям антифашизм? Да хотя бы потому, что это модно и совершенно необъяснимо для их весьма скромного ума. Это, примерно, сродни тому, как председатель колхоза на аукционе «Сотбис» покупает корову Здзислава Бексиньского. Она для него ужасна и нелепа. Но, в отличие от живой коровы — стоит сотни миллионов долларов, а значит — это круто.

Вся проблема котовских элит заключается в том, что все они родом из колхоза. Из ужастного советского колхоза, возникшего на слезах коллективизированных труженников земли.

Парадокс заключается в том, что щедрая бирзульская земля дала миру чету меценатов и политиков Чекаленко. Родовое поместье ближайших соратников гетмана Скоропадского располагалось в селе Перешоры, неподалеку от Мардаровки. Евгений Харламович Чекаленко, будучи зажиточным землевладельцем не стал расставлять табачных или пирожных ларьков в Перешорах, а создал самую прогрессивную политическую партию того времени в Украине — Товариство українських поступовців.

Фигура Чикаленко в истории Украины настолько важная и еще не до конца оцененная современными украинцами. Но, очень обидно, что даже земляки знаменитого мецената и политика не то, чтобы слышали о таком имени, но если и слышали, то явно не спешат идти по его стопам.

Да, сегодняшние политические элиты из Котовска тоже родом из села. Нет, не села в плане понимания и ценности человеческого труда — а колхоза, где вредительство возносилось в культ. Посмотрите на них. Откуда они все: Гидерым, Гонората, Косы или Куяльник…Из них ни кто не поспешил стать меценатом и сделать, пускай не в рамках Украины, а рамках города что-нибудь стоящее и важное.

Единственное, что научились они делать, попав в город — это воровать по-городскому, кидать по-крупному, спекулировать по-базарному и выучили «Путин ху..ло!».